• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Файловий архів

wym-1397243745023 Урок фізики з використанням ІКТ

Крізь

кров і попіл
Оповідання
Був липень 1943 року... Все ще спало. Додивлялися останні сни притрушені ніжною зеленню кущі, втомлено дрімали згорблені хати, глибоко насунули крони – брилі високі берести. Навіть чуткий очерет смирно склав шорсткі листки. А став вже прокинувся...
Ще не вичахли після бою порожні гільзи та встиг викуритися з них пороховий гар, як у село вдерлися розлютовані фашисти. Покинути село, сховатися, встигли, на жаль, не всі мешканці. Почалася звіряча розправа.
Хапали всіх підряд. Фашистам було байдуже, що під руку потрапляли немічні старики і маленькі діти, хворі, каліки. Аби для рахунку назбирати. Є п’ятдесят чоловік – заштовхують за допомогою прикладів в якусь хату чи льох. У людський гурт через вікна чи двері спершу летять кілька гранат. Після вибухів ще лунали довгі автоматні черги. Потім підносився факел до спорожнілих хат, різних господарських будівель.
Уникнути цього фашистського „сита”, через яке просіювалися тільки ріки крові, стовпи смалкого вогню, було нелегко. Хоча й уникали, бо над усе хотілося вижити. Щоб взагалі жити – бо на те й люди на землі – і щоб потім за це все відомстити. Але рятувалися одиниці й тільки дивом, волею якогось щасливого випадку.
Настуня з матір’ю ще звечора пішли до тітки у сусіднє село Вербичі. Вони навіть гадки не мали про те, що чекало їх та їхніх односельчан на ранок. Погостювавши у родичів, після обіду вони поверталися додому у рідне село Веснянки. Лагідно гріло сонечко, Настуня бігла , залишаючи свої сліди на курній дорозі, все бігла вперед і вперед. Але раптом мати відчула щось тривожне і на мить зупинилася. За голосним сміхом доньки вона не могла зрозуміти, що відбувається. Здалеку вона побачила, що на шаленій швидкості рухаються якісь машини. Прислухавшись, почула незрозумілі звуки.
- Фашисти! – промайнуло в думці у Марії.
- Настусю, ходи швидше до мене, - розтривоженим голосом покликала дочку. Але дівчинка спочатку не звернула на це уваги, мати ще раз гукнула. Настуся швидко прибігла, Марія шарпнула її за руку і вони побігли в сторону невеличкого лісу. Коли бігли, здавалося, що не вистачить духу добігти до схованки і , що їх ось – ось наздоженуть карателі. Дівчинка плакала з переляку, не розуміючи, що трапилося.
Перед ними стояв тихий столітній ліс. Не відаючи про страшну трагедію, він стояв непорушно. Марія з дочкою заховалися у його гущавині. Гул моторів доносився зі сторони села. В Марії затьохкало серце, перехопило дух, затремтіли руки й ноги.
- Доню, там удома бабуся з Васильком! Що робити, як діяти? Куди йти? – промовила мати. Настуся заплакала і попросила маму швидше бігти додому. Вони вийшли на лісову стежку. Йшли тихо, не розмовляючи, прислухалися до кожного шелесту. В голові роїлася думка: „Швидше додому. Встигнути б!”
І раптом десь неподалік почувся дитячий плач. Вони насторожи-
лися і прислухалися. Марії здалося, що її хтось кличе. Прислухавшись ще раз, Марія з Настусею пішли на звук. Там, в долині, у кущах, вони побачили сусідських хлопчиків Андрія і Степана.
- Що сталося? Чому ви тут? – запитала захриплим голосом Марія.
- Там, там...німці, всіх вбивають..., палять...
- Всіх позганяли до хати нашого дядька Сергія Бойченка. Зранку до нього заходили партизани. І сільський староста повідомив про це фашистам. Розправилися з ними жорстоко. На подвір’ї директора школи зовсім відступили від „стандарту” виводили людей з хати по одному і наказували до погреба бігти. Вовки в людській подобі нищили все живе. Кожному навздогінці посилали кулю саме тоді, як той порогу погреба досягав. Усередині по східцях всі самі скочувалися.
Серце вискакувало з грудей. Душу розривало навпіл.
-Мамо, синочку мій , де ви, що з вами ?- пекло в Марії у голові.
Тітко Маріє, вони хотіли, щоб директор школи розповів їм про партизанів, але він нічого їм не сказав.
Марія запитала у хлопчаків, чи знають вони щось про бабу Параску та сина Василя.
- Багато хто з наших заховався у лісі, але ми не знаємо де, - відповів Степан.
Різко впала ніч. Незважаючи на яскраві зорі, було дуже темно. Вони всі четверо потихеньку почали добиратися до свого села. Підійшовши до крайньої хати, зупинилися.
- Тьотю, там хтось є.- промовив тихо Андрій.
Всі на мить замовкли. Почали прислухатися. І знову почули стогін. Мороз пішов по тілі. Діти притулилися до Марії, затамували подих. Вони не знали хто там.
- А може це німці? – прошепотіла Настуся.
- А може це хтось із наших? Можливо їм потрібна допомога?
- Води! – почулося десь із - за тину.
Марія по голосу впізнала Одарку Муху. Прислухалась ще раз і, дійсно, переконалася, що це була Одарка. Вона лежала під копицею сіна, у неї була поранена нога. Жінка щось незрозуміло бурмотала.
- Там, там, - показала в сторону рукою і втратила свідомість.
Діти побігли в сторону і почули в закритому льосі людські звуки.
- Там наші люди, вони живі, просять допомоги, - промовив Андрій.
Марія з хлопцями підбігла до льоху, ще раз прислухавшись, швидко відкрила двері.
- Хто там?
- Допоможіть, води! - почулося знизу.
Перелякані і знепритомнівші, люди почали вибиратися на верх.
- Мамо, мамочко! – скрикнув Василько.
- Живий, живий, живий! – зраділа Марія.
Завдяки Одарці, її мужності і безстрашшю, врятувалося чимало людей.
Потім дітлахи відважилися зробити вилазку до центру села. Центру не було вже як такого теж... Тоді ж почали шукати харчів, голодні ж бо цілісінький день. А воно бере своє... Німці поспалювали хати, знищили багато людей, пограбували живність і пішли далі... За дві години перебування у Веснянках вони, так можна сказати, знищили майже все.
Радіти б, що вижила сім’я Марії. Але де там! Загинули рідні брати, сусіди, родичі. І все ж таки врятувався дехто. По щастю, по долі. Того трупами привалило, того осколками і кулями зрешетило не дуже. Але таких небагато – на пальцях можна перебрати: Марія з Настусею і Васильком, її мати – Параска Григорівна, Одарка Муха, сусідські хлопчаки Андрій і Степан, Федір Процюк, Олена Кондратюк...
У центрі села, на рівній зеленій галявці, обрамленій вічнозеленими ялинами та гінкою горобиною, стоїть пам’ятник жертвам фашизму. Скорботний і хвилюючий. На постаменті – смертельно поранена молода мати. Як троянда розтоптана. Обпалена вогнем, з пишними косами, що впали з попелом на ніжно округлі плечі. Вона вже завалюється вбік, і її погляд, сповнений жаги життя й материнства, звернений до неба. Може, щоб назавжди увібрати в себе його голубінь...
А рукою вона тягнеться до своєї крихітки, що застигла з подивом перед незрозумілим їй у цю мить світом і простягає йому свої рученята. Молода жінка ось – ось відштовхне від себе хлоп’я: втечи, бо тут смерть! Врятуйсь і живи за нас усіх !
Незнищенність пам’яті – це і незнищенність життя. Вони, діти тієї страшної пори, хай не всі, а все ж вижили, виросли і дали потомство. І в цьому теж полягає закономірність незнищенності.
Це тільки фашистські недолюдки могли з бездумною безпечністю зазіхнути на неї. І в цьому був їх прорахунок. Отож, заповзявшись знищувати все й стирати з лиця землі, самі виявилися знищеними і стертими. А сплюндровані ними українські міста і села воскресли з мук і попелу, відродилися і знову живуть. Значить, жити їм ще та й жити! Століття й тисячоліття! Автор Стояв В.Б., Вітомська Р.В.

Життя Каменяра
Люди, люди. Я ваш брат,
Я для вас рад жити,
Серця свого кров`ю рад
Ваше горе зшити
Іван Франко
Геній української нації. Розум і серце українського народу. Вогонь в одежі Слова. Невтомний Каменяр. Титан праці. Вічний революціонер. Гігант людської думки. Український Мойсей. Співець свободи. Безсмертний син безсмертного народу. Вічно живий. Гордість і слава.
Можна безліч навести крилатих висловів, якими наш народ висловив щире захоплення своїм великим сином і цим увінчав його. Жоден з інших українських письменників, крім Тараса Шевченка та Лесі Українки, не піднісся на такі вершини всенародної слави і шани.
Що ми знаємо про його боріння, про його злидні, нещастя в особистому житті? У біографії митця було багато фактів, „незручних” як для радянських, так і для зарубіжних франкознавців. Тож не дивина, що деякі „білі плями заповнюється лише тепер.
Логічно виникає питання, з яких країв, якого роду герой нашого нарису, як формувався його характер, світогляд, з ким дружив, як працював, а як проводив своє дозвілля, якими, зрештою, були його уподобання та ідеали.
Батько Франка Яків був ковалем і славився на всю околицю не тільки сумлінною роботою, а й вдачею своєю і живою, гостинною, людиною. Вечір пізньої осінньої пори, сільська кузня в центрі садиби, два молоти дружно гупають по залізу, від якого на всі боки химерними сліпучими зірками сиплються пекучі іскри. У кузні кілька газдів, що чекають на свої замовлення, і гурт заробітчан, які йдуть до Борислава на заробітки і оце зайшли погрітися. З – поміж них виглядає малий хлопчина: це Ясь або Івась. Він уважно слухає і про сільські новини, і про торг у Дрогобичі.
Ці вечори свого дитинства письменник описав в оповіданні „Злісний Сидір”: „Мене тягло надвір, до кузні. Мені хотілося власними очима глядіти на все, слухати всього, що там робиться та говориться. Мене манило звучне батькове ценькання і грубий. Уривчастий стук важких молотів. Мене манив вогнистий блиск розпеченого заліза. Можна було наслухатися веселих і сумних оповідань.”
Вогонь батькової кузні не згас у душі поета навіть на схилі його життя. У своїх спогадах вже уславлений письменник, згадуючи батька, його кузню та її відвідувачів, писав: „Я, певно, в ту пору ніхто з них не думав. Що та кузня і той її дружній, радісний настрій лишається живими в душі маленького рудоволосого хлопчин, що босий, в одній сорочці, сидів у куті, коло вогнища, і якого дбайливий батько просив заступити від скакучих іскор.”
Не погас той маленький, але міцний вогонь, запалюючи й гуртуючи людські серця; не погасне й у віках, цей пломінь Франкового генія, цей вогонь в одежі слова.
Від батька Іван перейняв девіз життя: „З людьми і для людей.” І матінку гаряче любив. Це від неї у нього серце м’яке на красу, на добро, податлива і гарна душа. Це від неї повага до старших, до людей праці, до свого народу. Це від неї не погасла любов до слова красного. Від неньки своєї в Івася непохитне переконання, що пісня і праця – справді „великі дві сили”. Отже, завдяки своїм батькам Іван Франко поніс у життя стільки чудового. Вони були першими його вчителями, що заклали міцний фундамент майбутньої цільної і світлої особистості.
Родина Франків, як на ті часи, жила заможно, тому Іван зміг здобути освіту. Малий школярик так рвався до науки, що не дочекався, поки швець злагодить йому чобітки, і босоніж побіг до школи, яка називалася „нормальною”. Саме тут, в школі, зародилась у серці малого Франка люта, незгасна на все життя ненависть до всякого пригнічення, до будь – якого приниження людської гідності.
Зі смертю батька над Франком зависла загроза припинення навчання. Але вітчим, на щастя, виявився людиною доброю і робив усе, щоб навчання Іванка було забезпеченим. Як сина селянина, його посадили у кутку за „ослячу парту”, всіляко глузували з його нестриженої чуприни, полотняного одягу і української мови. Але незабаром вчителі визнали, що цей хлопчик є най здібнішим серед учнів гімназії.
Саме в гімназії Івась ще дужче полюбив книжки і став переконаним на все життя книголюбом: дуже багато читав, робив виписки. Згодом виявилося бажання мати власну бібліотеку. Але ж книги дуже дорого коштують! За що їх придбати? Вихід знайшовся: заощадження на харчах та на зароблені репетиторством гроші. Таким чином, уже в гімназії особиста бібліотека Франка нараховувала близько 500 томів українських та зарубіжних письменників. Неабиякий вплив на Франка справив „Кобзар” Тараса Шевченка. З „Кобзарем” він не розлучався ні вдень ні вночі. Шевченкове слово так вразило його, що він за три дні вивчив „Кобзар” напам’ять. Так: усі твори від першого до останнього.
Не менш повчальною є і друга пристрасть Франка - збирання прислів’їв, приповідок, легенд, пісень, які він записував від ремісників Дрогобича. Збирання фольклору стало в житті Івана Яковича Франка чи не найголовнішим після письменницької діяльності. З народної творчості Галичини він назбирав найбільше пісень. Багато уваги приділяв пісням, отій душі народу! Як і великий Кобзар, українську пісню Франко полюбив найніжнішою любов’ю. Це була святиня.
Ще не зовсім висохли сльози Франка, що оплакували втрату рідного батька, як йому сказали, що помирає мати. Не пам’ятаючи себе, він кинувся бігти і біг без перерви до самих Нагуєвичів. Мати ще була жива, але говорити не могла.
Склавши іспити за гімназію, він у липні 1875р. поїхав до свого товариша Ярослава Рошкевича. Щодня він зустрічався з сестрою свого товариша Ольгою, яка привабила своєю зовнішністю серйозністю характеру, глибиною і швидкістю розуму. Незабаром симпатія стала взаємною. Молодята гарячо й вірно покохалися. Не знали вони, ще тоді, що їхня любов принесе їм більше горя, ніж радості.
Восени 1875 р. Іван стає студентом найбільшого в Галичині вузу – Львівського університету. Навчався на філософському факультеті. Тут його за високу успішність звільнили від оплати і підвищили стипендію. Молодий юнак пристрасно прагнув до знань, а університетські лекції не захоплювали розумного Франка. Він розчарувався відчув огиду і почав шукати знання поза університетом.
Франко багато займається самоосвітою, багато читає, часто просиджує цілі дні і вечори у львівських бібліотеках, друкує свої твори в „Друзі”.
Діяльністю Франка та його друзів за чиїмись доносами зацікавилась львівська поліція і його було заарештовано і кинуто за грати.
„Дев’ять місяців, пробутих в тюрмі, - писав він, - були для мене тортурою. Мене трактовно як звичайного злодія, посаджено між самих злодіїв і волоцюг. Я щоранку будився, маючи на голові повно снігу, навіяного з вікна.”
Але він не тільки стійко переносив ці злигодні, а ще й інших закликав не занепадати духом.
Проте найстрашнішою була не тюрма. Справжньою бідою була суспільна ізоляція: виключення з „Просвіти” та інших громадських організацій. А без них , без щоденних зустрічей і гарячих дискусій він не мислив собі життя. На вулиці ніхто до нього не підходив. На завершення – драма в особистому житті. За наказом батька його дружина Ольга виходить заміж за іншого. В день шлюбу Франко тяжко захворів. Своє становище Франко відбив у багатьох поезіях
Тяжко було Франкові в такій атмосфері, але він жив і боровся. За цей час він випустив три часописи, які були конфісковані.
Іван Якович Франко багато чого зробив для українського народу, для піднесення освіти і культури. Це була широка і надзвичайно інтенсивна громадська діяльність, яка поглинала переважну частину його часу. Найгострішою була для Франка проблема часу.
Виконати великий океан роботи зміг тільки завдяки титанічній працьовитості, незвичайними здібностями і дивовижній пам’яті.
Знову невдача, письменник захворює на тиф. Але вічний революціонер видужує. За цей час Франко зорав, засіяв і скосив, чимало, але ще більше посіяв на полі літературному.
Невдовзі Іван знайомиться з Юзею Дзвонковською, яку він щиро покохав і мав намір одружитися з нею. Знаючи про свою невиліковну, на той час недугу, вона відмовила йому. 1887р. – епохальний і в житті Івана Франка, і в історії української літератури: виходить з друку збірка його поезії „З вершин і низин” – найвизначніше явище після Шевченківського „Кобзаря”.
Відомий на той час не тільки в своїй країні, а й за рубежем великий вчений і геніальний письменник вирішує поїхати до Відня.
Виникає питання: „А яким був Іван Франко у повсякденному житті – не як письменник, а як людина?
- Був добрий, лагідний, але до ледарів непримиренний. Неговіркий, він любив більше слухати інших. Завжди привітний, не відмовляв нікому, хто потребував його поради і захисту. На вечорниці, банкети, не любив ходити. Коли я хочу пізнати Франка, то мене цікавить все до побуту включно. Численні спогади його сучасників повністю відтворюють його побутову систему. Зранку – кілька гімнастичних вправ, надшвидку сніданок з кави і булки.
Письменник дуже любив дітей, особливо селянських. У своїх дітях Франко виховував самостійність дій, любов для всякої праці і національну свідомість.
У дозвіллі Франка – дві пристрасті: рибальство і збирання грибів. Рибу міг ловити з ранку до вечора, не поївши жодного разу. Сіті плів сам і цього мистецтва навчив своїх синів. Дев’яності роки в житті Франка – це три неабиякі драми: недопуск до викладання в Львівському університеті, недопущення до австрійського парламенту і ще одне драматичне кохання – до поштової співробітниці. Але гірку чашу свого життя, виявляється, випив ще не до кінця. У відповідь на його статтю про А. Міцкевича „Поет зради” польські шовіністи вчинили шалене цькування Франка. Як наслідок знущань психічно захворює дружина. І все ж, незважаючи на такі вкрай несприятливі умови, Франко не поринав у песимістичне квиління, а залишався стійким борцем. Його девізом було:
Против рожна перти,
Против хвиль плисти,
Сміло аж до смерті
Хрест важкий нести
Після бурі й негоди небо оперезує веселка. Такою веселкою був ювілей 1898р. – 25 річчя діяльності Франка. Усі люди вітали ювіляра. Квітень 1908р. На дворі рання весна, природа торжествує, а у нього знову біда. Виснажений постійною надлюдською працею і дворічним ув’язненням він тяжко захворів. Параліч. Лікувався письменник і на Батьківщині і за кордоном.
Повністю Франко не видужав.
Своєрідне турне письменника по Західній Україні з читанням „Мойсея” було тріумфом його творчості, давно заслуженою манною, яку склав йому вдячний народ.
І знову удар: помирає його старший син Андрій, який був улюбленцем, першим помічником і радістю його. Дивовижно, але вистояв і тут. А от дружина його – ні.
З перших днів березня 1916р. його за наполегливим проханням перевезено до його власної домівки. Тут 9 березня Франко написав свій заповіт, в якому бібліотеку дарував Науковому товариству ім. Тараса Шевченка. Великий каменяр усвідомлював, що дні його лічені. Тому біля постелі хворого письменника безперервно день і ніч чергували студенти. І от прийшла мить, коли назавжди перестало битися серце геніального сина українського народу. Це сталося о 4- й годині пополудні 28 травня. Народу зібралося стільки, що похоронна процесія розтягнулася на кілька кілометрів. Споруджено надгробний пам’ятник, який стоїть і понині.
Так, „вічно будь славен, наш „Каменяр”. Закінчився твій життєвий, а почався почесний посмертний шлях, по якому ми крокуємо.
Ми шукаємо свого поета і великого борця за народну волю, але знаємо про нього не багато. І тому повинні берегти кожну згадку, кожне слово справжніх лицарів про Франка. В умовах незалежності ми повинні очиститись від усіх нашарувань тоталітарного режиму, показати правдиву історію України і біографію її письменників, у тому числі й І.Я.Франка.

Автори: Стоян В.Б., Вітомська Р.В.


Сценарій загальношкільного свята, присвяченого річниці Незалежності України

„МОЯ УКРАЇНА – ВІЛЬНА ДЕРЖАВА І З НЕЮ ПОВ’ЯЗУЮ ДОЛЮ СВОЮ”

ОФОРМЛЕННЯ. Стенд державної символіки України, ілюстровані плакати, Конституція України, портрети гетьманів України.

Звучить пісня „Моя Україно”(музика Ніколо, слова Ю. Рибчинського)
ВЕДУЧИЙ І
Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. У цьому афоризмі глибокий зміст: без тісного зв’язку поколінь, без спадкоємності національних традицій не тільки не розквітла б, а й не вижила б жодна нація. Ви вже знаєте, що історичне коріння нашого народу сягає в глибінь багатьох тисячоліть. На своєму тернистому шляху він зазнав чимало випробувань лихоліттями на міцність та життєздатність. Були періоди високих злетів та розквіту, були й падіння та руїни.

ВЕДУЧИЙ ІІ.
Україна! Перед нами постають безкраї пшеничні лани, блакитне небо, могутня річка Дніпро, перші князі Київської Русі, визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, перший президент народної республіки Михайло Грушевський. Усе це українські образи, створенні століттями, наша з вами історія. У кожного народу свій шлях розвитку, свій шлях до щастя, до самовизначення. Для українського народу він був довгим і тернистим.
Україно! Україно! Серце моє, ненько.
Як згадаю твою долю, заплаче серденько.

1.Україно! Не звірити й віками
вроду твою журавлину.
Не обезлистити навіть снігами
Мову твою тополину.

2.Україно! Не стань сиротою при дітях
Ти благовіст мій і воля
Скільки надій в твоїх веснах розлито
Скільки журби в твоїй долі.

3. Все, що в серці несу ,-
У твоїх я дістала глибинах
Ти мені і любов, і пісенність
Як ненька дала.

4. Я живу і співаю,
Бо живе і співає Вкраїна,
Бо припала вустами
До дзвінкого твого джерела.

Звучить пісня „Немає України без калини” (Музика М. Ведмедері,
слова Г. Клок )
ВЕДУЧИЙ І.
Україна має героїчну історію. Це історія мужнього народу, що віками боровся за свою волю, щастя, свідками чого є високі в степу могили, обеліски та прекрасна на весь світ народна пісня.

5. Яка ж вона довга, в століття, у цілі віки
Година негоди, що люд український гнітила.
Із сивої пам’яті сміливо ідуть козаки,
А шаблі мов блискавки, сиві жупани, мов крила.

6. Закличний марш: агей, козацтво, в путь!
І, як струна, душа правдива кожна.
З глибин історії вони ідуть, ідуть.
Гей, долиною, гей широкою козаки ідуть.

ВЕДУЧИЙ ІІ.
24 серпня 1991 року сесія Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки прийняла Постанову про проголошення України незалежною демократичною державою і затвердила Акт проголошення незалежності України. З відродженням державності відродились і державні символи: гімн, прапор і герб, які уособлюють історію України і її сутність.

7. Під синім небом України
Зазолотілися жита.
У чуйнім серці воєдино
З’єдналася палітра та.

8. Бо це дано нам споконвіку,
Від пращурів жива яса –
Душею, що не любить крику,
Єднати землю й небеса.

9. На нашому гербі можна прочитати слово „воля”

Три світла і триєдність Бога –
Всесильний захист з трьох сторін,
Надія він, а в битві – грім –
Бо злите наче з крапель.

10. У ньому духу й честі сплав,
Життя козацьке, горде, вперте,
За нього ми готові вмерти,
Як тисячі з повстанських лав.

11. Прийшла державності пора,
Як мрія поступу предвічна.
Він наш і буде наш навічно
Як символ волі і добра.
Звучить пісня „Країна моя”(музика Ніколо, слова В. Іваницького)

ВЕДУЧИЙ І
Для побудови правової держави необхідно мати законодавчу основу, основний закон держави – це Конституція, яка була прийнята 28червня 1996 року. Конституція України створена для людей і во благо людей. Закон проголошує рівноправність усіх громадян.

12.Ти знаєш, що ти людина?
Ти знаєш про це, чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина
Очі твої – одні.
Більше тебе не буде
Завтра на цій землі.
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди
Добрі, ласкаві й злі
Сьогодні усе для тебе,
Озера, гаї, степи
І жити спішити треба
Кохати спішити треба
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі людина.
І хочеш того, чи ні
Усмішка твоя єдина
Мука твоя єдина
Очі твої одні

ВЕДУЧИЙ ІІ.
Нація без держави є неповна і незакінчена, нація без власної мови існувати не може. Бо мова – це душа народу. Якщо забувається мова, то народ, який користується цією мовою, зникає, але не фізично, а морально,
Любов до рідної мови починається ще з колиски, з маминої пісні. У ній материнська ласка і любов, світ добра, краси і справедливості, велика ніжність.

ВЕДУЧИЙ І.
... Мово українська! Ти ж – як море – безконечна, могутня, глибинна...
Красо моя! В тобі мудрість віків, і пам’ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів твоїх у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого; в тобі, мово, неосяжна душа народу – його щирість і щедрість, радощі й печалі, його труд, і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його...

13. Моя любо мова -
Мово - українська.
Скільки в тобі рідного!
Скільки в тобі близького!
Скільки в тобі мудрості!
Скільки в тебе ласки...
Ти моя улюблена
І чарівна казка.
Лагідна, співуча,
І дзвінка й красива,
Моє життя жагуче,
Мово наша – диво.

14. О слово рідне! Пращура молитво -
Громи Перуна, Велеса,
Софія Київська – творіння Ярослава,
Слов’яномовна праведна земля.
В мені, в тобі Бояна віщим співом
Воно живе, здолавши тьму віків,
Воно Мстиславича Романа голос
І ратний клич Данилових полків.

15. О рідне слово! України слава!
Богдана мудрість і Тараса заповіт.
І гул століть, і сьогодення гомін
В тобі злились, як духу моноліт.

16. О слово рідне! Мудре і прадавнє,
Ти виросло з могутньої землі!
Тебе валуєви жорстоко розпинали,
А ти возносилось і не корилось – ні!

17. О слово рідне! Подарунок мами!
І пісня ніжна, і розрада нам!
Я всім на світі поділюся з вами,
Та слова рідного нікому не віддам!

Звучить пісня „Наша мова” (слова і музика М.Ровенка)

ВЕДУЧИЙ ІІ
Віра в своє щасливе сьогодення і майбутнє ні в кому не згасне. І саме завдяки миру і злагоді в суспільстві, нашій натхненній праці ми зможемо подолати чорну ніч економічної кризи і всіляких негараздів. Ми зможемо побудувати цивілізовану, демократичну, правову державу.
Ми віримо, що Україна підніметься, зросте, розквітне.

ВЕДУЧИЙ ІІ.
Немає життя без України, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це мати, яку не вибирають як і долю, бо Україна – це пісня, яка вічна на цій Землі.

Звучить пісня „Україно” (слова і музика Т.Петриненка)

Кiлькiсть переглядiв: 453

Коментарi

  • Bomotraus

    2017-09-18 03:28:51

    Будущей матери важно понимать, что предпочтение роддома нужно начинать с вопроса о плановой мойке. А ряд анализов для беременных делают безвозмездно при предоставлении направления от доктора. Полезная и актуальная информация даст возможность сэкономить на обследовании и родах. Не ожидайте, что в женской больнице все расскажут. Удивите доктора вопросом о возможностях вашего районного перинатального центра. Эффективная беременность и роды – заслуга будущей мамы, которая знает свои полномочия. [url=http://mamatam...

  • Iza

    2013-09-11 07:25:33

    That's an astute answer to a tricky qutsoien http://palkyad.com [url=http://qzbtmv.com]qzbtmv[/url] [link=http://uqzjfvjv.com]uqzjfvjv[/link]...

  • Riney

    2013-09-10 23:11:21

    These pieces really set a standard in the inysdtru....

  • Erico

    2013-09-10 18:10:07

    TYVM you've solved all my prbeloms http://sxctimctqn.com [url=http://psmpfi.com]psmpfi[/url] [link=http://kesmsuhlg.com]kesmsuhlg[/link]...

  • Angela

    2013-09-10 10:43:43

    That's a shrewd answer to a tricky qusiteon...

  • Anjali

    2013-09-09 10:29:15

    That's a slick answer to a chngaelling question...

  • Testheofe

    2012-08-19 18:50:50

    Магазин Партнер [url=http://partner.dp.ua/laminir.html]Ламинирование документов и фотографий[/url]...